Без прав, але з обов’язками: чому строковики пишуть петиції до президента і коли демобілізація

Українські військові вже понад дев’ять місяців протистоять армії РФ. В рядах ЗСУ зараз воюють добровольці (у тому числі ТРО), контрактники та строковики. При цьому найменш захищеними з правової точки зору виявилися якраз солдати строкової служби – прості українські призовники.

Мало того, що під час воєнного стану вони не мають права на демобілізацію, так ще і прав, в порівнянні з іншими групами, у них менше.

Редакція “Нового Видання” розповідає, на що скаржаться солдати строкової служби в Україні та чи є рішення.

Демобілізації немає

Якщо зайти на сайт з петиціями до президента України та написати у пошук “строковики” або “строкова служба”, то можна побачити купу прохань до Зеленського провести демобілізацію серед строковиків. Річ у тому, що українські солдати, як би дивно це не звучало, виявилися заручниками воєнного стану.

Строковики, які мали бути демобілізовані навесні 2022 року, через введення в країні воєнного стану так і залишилися служити далі. При цьому, згідно з законом, їх можуть демобілізувати лише після закінчення воєнного стану. Тобто тільки після закінчення війни.

При цьому чиновники розводять руками — мовляв, указ про звільнення від строкової служби видає лише президент. При цьому, звісно, обіцяють розглянути питання у профільних комітетах та донести проблематику до Зеленського.

Річ у тім, що демобілізація — це переведення збройних сил і народного господарства країни з воєнного стану на мирне після завершення війни або внаслідок мирного вирішення конфлікту, який привів до мобілізації.

Демобілізація проводиться шляхом розформування військових частин, з’єднань та об’єднань, штабів, установ, допоміжних підрозділів, звільнення до запасу надлишкового особового складу.

Згідно з указом Володимира Зеленського, вона відкладена на термін «не раніше оголошення в установленому порядку демобілізації». А це можливо тільки після скасування воєнного стану, тобто після закінчення війни.

При цьому питання про звільнення військовослужбовців визначає стаття 26 Закону України “Про військовий обов’язок та військову службу”. Підставами для цього є:

• досягнення 60-річного віку;
• непридатність за станом здоров’я;
• вирок суду у вигляді позбавлення (обмеження) волі чи позбавлення звання;
• необхідність догляду за близьким родичем з інклюзивністю;
• вагітність військовослужбовця;
• якщо військовослужбовець самостійно виховує дитину віком до 18 років;
• якщо обидва батьки служать у лавах ЗСУ та мають неповнолітню дитину;
• наявність трьох неповнолітніх дітей.

Ці норми поширюються на строковиків, бійців ТрО та кадрових військових, яким продовжили службу у воєнний час попри завершення контракту.

Втім, за словами експертів, це може дати лише відстрочку від служби, але для тих, хто вже перебуває на службі, це не може бути причиною з неї піти.

“Тобто буває так, що людина із самого початку спокійно могла не йти служити. Але коли ти вже мобілізувався, то використати цю можливість не можна”, — зазначив юрист Андрій Новак.

“Рабські умови”

Крім неможливості, із зазначених вище причин, піти на демобілізацію, українські строковики скаржаться також на нерівні права. За їхніми словами, весь цей час вони мешкають у казармах, фактично без права вийти.

“Все почалося 24 лютого, ми всі відразу стали на захист міста, усі – контрактники, строковики. Мобілізованих на той час ще не було. Постійно від командирів були фрази: ми всі рівні, всі захищаємо країну, немає різниці, ти контрактник чи строковик.

А з квітня місяця цього начебто й не було. Контрактники повернулися на свою службу, яка була і до війни. Крім того, нашу роту укомплектували мобілізованими, які отримали права контрактників, тобто живуть по домівках, теж мають чудовий графік, отримують зарплату 14 тисяч гривень та ще 30 тисяч премії щомісяця. Їх завжди відпускають додому до своїх міст”, — каже один зі строковиків, який звернувся до редакції “Нового Видання”.

При цьому, за словами строковика, з моменту початку війни їх ні на день не відпускали додому до своїх міст, аргументуючи це тим, що статутом заборонено строковикам залишати межі гарнізону.

“Як воювати та віддавати своє життя – то дозволено, а як банально чисто по-людськи дозволити з’їздити в сусідню область – ні” – повідомив чоловік.

Нагадують строковики й що Верховна Рада скасувала строковий призов лише тому, що демобілізації строковиків попереднього призову просто не було.

“За рахунок тих, хто вже два роки живе у казармах та світу білого не бачить. Про це всі мовчать, просто заплющують очі”, — зазначає військовослужбовець.

Жодних відпусток

Крім того, строковики скаржаться, що підписаний нещодавно президентом України закон про відпустки військовослужбовцям під час війни на них не поширюється. Тобто строковики не матимуть можливості піти на 10 днів у відпустку зі збереженням грошового забезпечення.

“Тобто я, пройшовши війну, сиджу в казармі вже на 7 місяців більше за належний термін служби, жодного разу не бувши вдома, та ще й тепер не маю права на відпустку. У той час, як ті ж мобілізовані, які прийшли після бойових дій, живуть удома, а не в казармах, щомісяця їх відпускають за межі гарнізону, у них є вихідні дні та при цьому вони одержують повноцінну зарплату за контрактом”, — зазначив строковик.

Участь у бойових діях

У ЗСУ заявляють, що строковиків у зону бойових дій ніхто не відправляє, але їх можуть залучати до оборони у разі бойових дій на раніше мирній території.

“Можуть ускладнюватись обставини, і на вчорашній мирній території вже можуть бути проведені бойові дії. У такому разі цих військовослужбовців буде залучено разом з усіма військовими для виконання завдань оборони нашої держави зі зброєю у руках”, — сказав начальник управління персоналу штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ Роман Горбач.

Зображення: afr